Сидить красуня-дiвчина в високій вежі, ллє гіркі сльози й охороняє її дракон… Ага. Тільки не у вежі — у печері. Та красуня сама змусить кого завгодно ридати. А дракон… ну, тобто я, не такий уже тиран і деспот. Бо все почалося як… жив собі в своїй печері, нікого не чіпав. А тут лист від предка: мовляв, підміни, синку, старого на роботі. Чому б і ні, подумав я. І взявся… Що ж казати — моя вишукана психіка ніколи не зазнавала такого звірячого приниження. Ніколи не втомлюся повторювати: ненавиджу принцес! Ненавиджу!