— Наречений? — гаркнув дракон, і мені раптом стало навіть шкода нещасного мага.
Сріблясті очі звузилися. Зараз я надто ясно бачила його справжній вигляд. Суворе, загартоване в боях обличчя. Різкі мужні вилиці.
І лють, яка вирувала всередині.
Він вважав мене своєю! І був готовий убити будь-кого, хто спробує це оскаржити.
Його вбили на моїх очах. З мене зробили чудовисько — безчуттєве й жорстоке. Змусили забути все… або майже все.
Я не пам’ятала про нього. Але він вижив і прийшов мене рятувати. Моя скована душа вірить, що він не відступить. І чекає.