Дорогобуж

«Дорогобуж» Бориса Борисовича Лейбова змушує згадати історичне фентезі Олексія Іванова й антиутопії Володимира Сорокіна, воно жорстке, безкомпромісне, як проза Олексія Сальникова, і загадкове, як романи Олександра Ілічевського.

Невелике смоленське місто Дорогобуж несподівано стає точкою сходження епох: жорстокий смоленський князь із ескадроном летючих гусар іде війною на Московію; русалки охоче розмовляють із людьми й переміщуються з минулого в майбутнє; скарб зі старовинними монетами захований у будинку, що стоїть посеред революційної смути; російські «братки» їдуть у Крим, щоб потім опинитися у Великій Британії.

У романі є все, що має бути в хорошій сучасній прозі: метафоричний реалізм, неймовірне поєднання несумісного, драйв і саспенс—і ще щось неуловиме, але завжди відчутне на найтоншому рівні.