Традиційна пишність і замкнутість російського великокнязівського, а згодом і царського двору незмінно викликали в сучасників цікавість, якій судилося залишатися незадоволеною: вхід до внутрішніх покоїв палацу, особливо на його жіночу половину, був заборонений практично для всіх, за винятком вузького кола слуг і родичів. Проникнути в цей прихований від сторонніх світ і зробити це делікатно, не захоплюючись неминучими в такій ситуації романтичними легендами чи фантастичними плітками, — завдання не з легких. Історики, яких приваблюють загальні закономірності розвитку держави, економіки й суспільства, рідко звертаються до таких тем. Однак є й щасливі винятки — праці видатного російського історика й археолога Івана Єгоровича Забєліна (1820–1908). Внутрішній розпорядок, побутовий уклад Московського палацу, взаємини його мешканців простежено Забєліним у всіх їхніх мальовничих подробицях, із детальним описом різноманітних обрядів і церемоній, що супроводжуються поясненням їхнього ритуального сенсу та глибинного значення. Усі розповіді І.Є. Забєліна ґрунтуються на справжньому історичному матеріалі, з яким він мав можливість ознайомитися, працюючи в архіві Збройової палати Московського Кремля. Герої цього дослідження, а також інтер’єри, що їх оточували, предмети побуту, архітектурні пам’ятки, зокрема ті, що не збереглися до нашого часу, широко представлені в численних ілюстраціях цього видання.