Дім павука

Герої роману — цинічний письменник Стенхем, американська туристка Лі та юний підмайстер гончара Амар — опиняються в центрі політичного урагану — повстання марокканців проти французьких колонізаторів у старовинному місті Фес. Згодом від їхнього розміреного життя не лишиться й сліду. Визнаний одним із найважливіших здобутків американської прози ХХ століття роман Пола Боулза (1910—1999) набуває особливої актуальності сьогодні, бо він показує витоки ісламського екстремізму, який зачарував увесь світ.

Роман називається «Дім павука» — або павучихи, бо епіграф узято з Корану, і в Корані йдеться якраз про павучиху. У 1981 році Боулз пише передмову для нового видання (роман писався в 1954–55 роках), і говорить, що він почав цей роман просто з бажання якось розповісти про Фес. Це такий середньовічний містечко неподалік від Танжера, теж у Марокко, і також воно належало Франції, входило в ту інтер-зону. Боулз почав писати — і в якийсь момент почалася війна за незалежність. Він зрозумів, що продовжувати цей роман більше не може так, як він його задумав. Він намагався не займати позицію жодної зі сторін, але все одно зрозумів, що все це підштовхує саме туди. І роман справді вийшов у певному сенсі політичним. Це роман про складну ситуацію, коли з одного боку — боротьба за незалежність; з іншого — націоналісти й фундаменталісти, які приходять до влади й виявляються, в певному сенсі, куди більш європейськими у своїх прагненнях, мобілізації, ніж французький колоніальний уряд, який просто намагався, виходячи зі своїх інтересів, заморозити це середньовіччя. І Боулз дуже майстерно описує цю незрозумілість, розгубленість і цілий клубок нерозв’язних протиріч, які ми сьогодні бачимо в різних точках світу — це і ізраїльсько-палестинський конфлікт, і нескінченні війни на Близькому Сході, і тероризм, і наша чеченська проблема. У певному навіть прагматичному вимірі Боулз, звісно, неймовірно корисний автор — не кажучи вже про його естетичні, літературні достоїнства, які, зрештою, роблять його одним із головних американських письменників ХХ століття.” Олександр Скідан