Ніде людський характер не проявляється так виразно, як у ставленні до тварин — адже вони, як діти: беззахисні, але водночас чуйно реагують на брехню, не прощають зрад.
Ізабель обожнювала своїх підопічних — людиноподібних мавп бонобо. Вона вивчала їхні звички, і за допомогою спеціальної лінгвістичної програми спілкувалася з ними. Їй було з ними цікаво: це був її світ, який вона б ні на що не проміняла. Усе розвалилося після жахливого вибуху в лабораторії, який влаштували люди, що намагалися нажитися на бонобо. Для них вихованці Ізабель — кумедні звірятка, на яких можна безсоромно дивитися й продавати за гроші.
Але Ізабель, яка дивом вижила після вибуху, не має наміру здаватися — бонобо треба будь-що повернути в лабораторію. Треба стиснути зуби, забути, що її зовсім нещодавно — буквально — зібрали по шматках, забути, що чоловік, якому вона вірила, її зрадив, і — боротися. Бо ми відповідальні за тих, хто вірить нам.