Якого ви уявляєте серійного вбивцю вікторіанської епохи? Мізогіна. Маніяка отрут. Збирає порнографічні знімки. Йому не чужі збочені вподобання та дивні звички. Додайте до цього косий погляд і театральну ухмівку лиходія з дешевої мелодрами — і отримаєте образ, який легко сплутати з «типовим» маніяком.
Саме таким був доктор Томас Ніл Крим — високий брюнет із широкими плечима та пишними вусами. За модою свого часу він носив циліндр і пальто з пелерини. Від інших його вирізняло хіба що косоокість, але й її він ховав від чужих очей за товстими лінзами окулярів.
Як же сталося, що людину з такою впізнаваною зовнішністю довго не вдавалося викрити у жахливих злочинах, які тримали в страху Лондон, Чикаго та Канаду? Відповідь шукайте в крижаній книзі «Доктор Яд. Про те, хто тихо вбивав молодих жінок, доки всі боялися Джека-Різника».
Вікторіанські моральні норми ставали для Доктора Яда надійним щитом. Беззастережна віра в лікарів, продажність поліції й загальна паніка через Джека-Різника дозволяли йому щоразу вислизати, немов примара. І знову — холоднокровно труїти своїх жертв.
Автор Дін Джобб веде слухачів крізь важкі залізні двері в’язниць — у тісні, схожі на труни камери, у слідчі кабінети Скотленд-Ярду, в кубла та напівтемні трактири. Разом вони перегорнуть десятки томів поліцейських матеріалів, піднімуть забуті судові документи, пожовклі газетні замітки та спогади слідчих. Дізнаються про сумнівні й виснажливі прийоми криміналістики того часу. І побачать, як поліція могла знову й знову помилятися: допитувати та арештовувати серійного вбивцю — а потім відпускати на волю, до нових невинних жертв.