— Привіт, Андрію, — промовляє дівчина, розтягнувши карамельно-рожеві губи у широку посмішку. — Нічого, що я отак, по-простому? Або все-таки краще Андрій В’ячеславович? Нормальних слів у мене немає, тож я мовчки киваю, поки в голові твориться повна думкова м’ясорубка. Я позбавив невинності єдину доньку найкращого друга. Худа дюймовочка, якій я вісім років тому на день народження приніс ляльку Барбі, — тиждень тому голою стояла переді мною на колінах. Повний провал.