Дочка Ехнатона

Вона прокинулася раптово, ніби її розбудили. Але хто міг її розбудити? У всій тій величезній країні не було людини, яка б наважилася порушити її спокій. Адже вона була земною богинею — точно так само, як її чоловік був земним богом: великим і могутнім правителем Єгипту, фараоном Тутанхамоном.

Її розбудили сонячні промені. Вони пробралися між зеленими гілками мандрагори, освітили барвисті розписи стін і величні скульптури царських покоїв.

Коли вони заграли на спинці золотого ложа, лагідний і теплий промінь торкнувся заплющених вій юної красуні.

Вона відкрила очі, прислухалася до мелодійного дзюрчання води — ледь чутного шуму, з яким вона ллється у кам’яний басейн, — подивилася на свіжі лотоси, що розкрили свої рожеві пелюстки в блакитній фаянсовій вазі, і раптом її погляд зупинився на чудовому кріслі, яке сяяло позолотою в променях ранкового сонця.

Це крісло опинилося тут зовсім несподівано, хоча вона давно чекала його й багато разів запитувала, скоро чи закінчить роботу художник. Вона скочила, сунула ноги в легкі, тонкі із золоченої шкіри сандалії, вибігла до крісла й радісно розсміялася.

Усе, про що вона просила, було зроблено навіть краще й красивіше. Вона сіла на килим із шкур молодих леопардів і, сидячи навпочіпки, стала розглядати шкіряну спинку крісла, оздоблену золотим тисненням і кольоровою інкрустацією.

— Справді, він маг і чаклун! — вигукнула вона, торкаючись пальцями зображення. — Як йому вдалося це зробити? Як він запам’ятав наші обличчя? Він зробив їх так, ніби кожен із нас дивиться в срібне дзеркало!..