Чи знала я, вирушаючи у відпустку, що замість сонячного Малібу потраплю в похмурий замок і стану полонянкою некроманта? Визначено, ні. Місце, де мене тримають, не вселяє оптимізму, але це ніщо в порівнянні з тим, що я відчуваю до чудовиська, чиєю здобиччю стала. Я не знаю, що на мене чекає, не знаю, що йому від мене потрібно, але я абсолютно не збираюся здаватися й сумувати, бо інколи з-під маски монстра виглядає людина, і в такі моменти у мене трапляються напади тахікардії (так, я студентка-медик). І надія на те, що саме мені вдасться розчаклувати казкового принца, міцніє з кожним днем, проведеним тут…