Добрі вісті

Я давно знаю Оптину пустинь — майже шістнадцять років, з 1874 року. За цей час я бував там нерідко: спершу довго жив у монастирі і взимку, і влітку, а тепер уже майже четвертий рік безперервно мешкаю неподалік. Тож особливо добре бачу, наскільки багато змінилося на краще. На моїх очах посилилося прагнення людей бути ближчими до Церкви та її передання, зросла потреба в духовному наставництві.

З роками дедалі частіше мені трапляються ті, хто приїжджає сюди не просто з цікавості й не лише через національне почуття — щоб подивитися на щось справді російське, на обитель, яка живе тими ж підставами, що й наші предки, на гарно влаштований російський монастир. Ні: численні ознаки говорять про інше — за останні роки помітно зміцніли й стали настійнішими саме особисті релігійні запити.