«Сьогодні минуло рівно десять днів відтоді, як Я став людиною й живу на землі.
Моє самотинство безмірне. Друзі Мені не потрібні, але Мені необхідно говорити про себе, а говорити нема з ким. Одних лише думок замало: доки Я не втілю їх у слова, вони лишаються не до кінця ясними, чіткими й точними. Їх треба вибудувати в стрій, як солдатів або стовпи вздовж лінії, протягнути, як залізницю, навести мости й віадуки, насипати греблі й повороти, позначити потрібні зупинки — і тільки тоді все прояснюється.
Ця важка, майже каторжна інженерна праця у них, здається, називається логікою та послідовністю й є обов’язковою для тих, хто хоче вважатися розумним; усім іншим вона не потрібна, і вони можуть блукати, як їм заманеться…»