Дика людина

«Щось залізне в усьому тому кремезному вигляді Асимова. Дика воля в татарських або монгольських з розрізом очах, що дивляться трохи вгору. Дик, нелюдимий. Ніби він сам собі коло окреслив: що в колі — те його, а за колом — нема нічого, хоч трава не рости. А на вигляд тихий, рівний і ласкавий — іде селом, кивне, задумливо поклони віддає. Або ж метушиться, коли в себе на пасіці, тут же за огородом. Прийде Гурилєв, бувало, під вечір — теж старий пасічник — і підуть у них розмови про рої, про “поносини”, про маток востро-хвостих та теплі літні ночі, після яких так добре беруться бджілки: тиждень таких теплих днів — і повний вулик меду…»