Коли життя стає чорно-білим, коли нічого втрачати, немає ні мети, ні майбутнього, ні бажання жити—люди інколи зважуються на відчайдушні вчинки. Втративши матір, зруйнувавши свій шлюб і зв’язавшись із наркоманом, Шерил дійшла до тієї межі, за якою розкривалася безодня. Їй потрібна була вагома причина, щоб почати нове життя, перестати займатися самознищенням і спробувати врятувати себе. І вона наодинці вирушила в пішу подорож довжиною 1770 км. Похід Шерил був не лише важким, а й небезпечним. Їй довелося пройти 27 кілометрів у пекучій пустелі лише з невеликою кількістю води, здійснити кілька денних переходів завдовжки 30 кілометрів, йти вузькою стежкою, що лежить на висоті понад 2 тисячі метрів над рівнем моря, піднятися на засніжену гору з рюкзаком вагою 36 кілограмів. Але що було складніше — витримати найтяжчі умови чи знайти відповіді на власні запитання? Відверта й емоційна розповідь жінки, яка подолала себе, надихає навести лад у власному житті. Щоб прийти до себе, не обов’язково їхати в подорож: інколи достатньо лише поглянути збоку на те, як це вже зробив хтось інший. Повна пригод і небезпек подорож дала Шерил змогу кардинально змінити своє життя, знайти душевну рівновагу й гармонію.