Дівчина сина. Я одержимий нею

— Я наречена твого сина! Відпусти мене! — Поки що я не наречена, — притискає мене до стіни. — Я хочу піти.

— Ти не підеш, — Амір нахиляється ще сильніше. — Я ще не наситився твоєю компанією. Як три роки тому. У тебе хтось був після мене? Я мовчу. Чоловік відривається від мене й переводить пекучий погляд на моє обличчя.

— Друге питання. Подається вперед. Кілька міліметрів відділяють наші губи — і я задихаюся. Від близькості. Від питання, яке він вкарбовує мені в обличчя: — Де мій. Ребенок?

Містить нецензурну лайку.