І навіщо я послухала того кота, що говорить, і вдягла оце дурнуватий светр? Тепер сиджу в кабінеті ректора магічної академії та ще й у тілі товстухи-страшилища. І за що мені таке? А ще цей ректор дивиться на мене якимось дивним чином — чи то хоче з’їсти, чи то ще щось, як тут вгадаєш, що в нього в голові. Ні, треба якнайшвидше вибиратися з цього дурдому. І нехай тут я вважаюся графинею і переді мною всі лебезять (бо, певно, бояться моєї неземної краси), усе одно вдома краще. Адже краще? Чи…