Вона — сирота, яка переплутала адресу квартири, що дісталася їй у спадок. Він — впливова людина, для якої жінки й радощі життя перестали мати цінність — перетворилися на питання ціни.
— Ну точно «оленятко», — фиркаю, розглядаючи її налякані оченята. — Роздягайся, гроші відразу дам, щоб розслабитися було легше.
— Ви не зрозуміли… — вона втискається спиною в двері.
— Звісно, — хмурюся. — Я просив у Саїда когось молодшого, але ти переигруєш.
Я роблю крок до дівчини й вдихаю в легені запах суниці з її волосся. Це несподівано.
— Можна, я піду… — шепоче одними губами.
— Ні, — відчуваючи, як мене накриває збудженням, впиваюся в її губи поцілунком. — Я не дозволяю.