— Ти хоча розумієш, що я з тобою зроблю?! — ричить вона мені прямо в обличчя й хапає за горло, вдавлюючи в стіну. Чорні очі спалахують ненавистю.
— Та роби що хочеш! — кричу я в надменне, холодне обличчя.
— Що ще ти можеш?! ЩО?!
Оскалюється. Усміхається. І я завмираю пташкою в пастці.
— Ти навіть уявити не можеш, що саме тебе чекатиме за твою зраду… Вона нахиляється ще ближче, змушуючи завмерти під прицілом важкого погляду, а її хрипкий сміх обпалює слух:
— Я на тобі одружуся.