Дівоче прізвище

Троянда — вперта, як гірські квіти, що пробиваються крізь камінь до сонця — тікає з батьківського дому разом із коханим, відкриває разом із ним шинок, а після смерті чоловіка стає главою сім’ї. Її дочка Сельма — ніжна, наче вишивка, яку вона постійно тримає в руках — виходить заміж всупереч пораді матері. Коли обранець зраджує її, розтринькавши посаг, вона зберігає сім’ю заради дочок. Патрісія, Лавінія та Марінелла успадковують не лише риси характеру матері й бабусі, а й сімейні травми. Їм доведеться згадати уроки Сельми та Троянди, щоб почати жити, слідуючи власним мріям.

Італійські критики називають дебютний роман Аврори Таміджо «“Сто років самотності” з жіночим обличчям», ставлячи його в один ряд із «Сімейним лексиконом» Наталії Ґінзбург і прозою Грації Деледди. Від патріархальних 1920-х до бурхливих 1980-х, від мовчазної згоди до здобуття голосу — у цій хроніці жіночої сили й солідарності збереження дівочого прізвища стає символом свободи.