Роман «Діти Арбату» — це роздуми Анатолія Рибакова про долю його покоління. Він почав писати його в середині п’ятдесятих і вперше заявив про нього у 58-му році в «Літературці», відповідаючи на запитання новорічної анкети «Над чим працює письменник». І повторював із року в рік в інших газетах: «Продовжую писати “Діти Арбату”, дія відбувається в тридцяті роки».
«…Від самих перших кроків мені треба було показати, що я не приховую, який роман я пишу. Навесні 65-го в мене була готова перша частина “Дітей Арбату”, і я відніс її в “Новий світ”. Зі мною уклали договір, заплатили аванс і оголосили роман на 67-й рік. Але нічого не вийшло. “Я прочитав рукопис за одні добу”, — сказав мені Твардовський, коли я через якийсь час прийшов у редакцію, — “від нього неможливо відірватися… Ви знайшли свій золотий скарб. Цей скарб — ваше власне життя…”».