— Проси, дівчинко, — усмішка торкнулася куточків його губ.
— Я хочу, — голос зірвався на ридання. — Я хочу попросити, щоб ти не забув.
— Про що?
— Ніколи не забувай, Шаміль. Ніколи не забувай того, що я тебе ненавиджу.
Не зважаючи на те, що ми не одні, Шах підтягнув мене до себе.
— Тоді й ти не забувай, моя Лалі. Якщо мені не підкоряються — я караю. А якщо навпаки — то… тобі точно сподобається. Ще й проситимеш мене не зупинятися…
*** Він забрав мене в батьків через втечу сестри. Я — просто данина. Просто іграшка для розваги сильного. Але це не означає, що я не чинитиму опір.