Село

Повість є одним із найбільших і найвідоміших творів Бунина, завершує його «сільський» цикл. У ній письменник показує реалістичну, правдиву картину життя народу після революції 1905—1907 років. Описане настільки точне, що його можна було б сприйняти за наукове дослідження, але в тій самій мірі воно літературне й виразне. Головним матеріалом для аналізу села стали добре знайомі письменнику щоденне життя, побут і психологія російського чоловіка. Головний мотив повісті — тема душі російської людини. Бунин не просто малює картину сільського життя — він розкриває особистості людей, їхні переживання та почуття. Проблематика повісті надзвичайно широка. Бунин у «Селі» зумів торкнутися майже всіх сфер людського життя: історії й сучасності, політики й філософії, освіти й релігії, моралі й психології, побуту й економіки. У творі порушуються й вічні питання.

У центр системи персонажів висуваються багато в чому протилежні між собою образи братів Тихона і Кузьми Красових, чиї долі, попри індивідуальні відмінності, зрощені в темних глибинах родинного переказу про прадіда, діда й батька: зображене вже в перших рядках являет часом жахливу, ірраціональність російського характеру і задає основний тон подальшій оповіді. Значну роль у повісті відіграють і другорядні, епізодичні персонажі, що втілюють, наприклад, у випадках із Денискою або Сірим, найяскравіші типи, ніби витягнуті автором із нутра повітового середовища.