Справа корнета Єлагіна

У січні 1920 року Іван Олексійович Бунін назавжди покинув Росію. Розпочалися довгі роки еміграції у Франції. Бунін говорив, що «він не може жити в новому світі, що він належить до старого світу, до світу Гончарова, Толстого, що там поезія, а в новому світі він її не вловлює».

Втім саме в еміграції, далеко від Батьківщини, ним були створені твори, які стали класикою й принесли йому всесвітню славу. До їх числа належить і не зовсім звичайний для письменника твір — «детективна» повість «Справа корнета Єлагіна», написана в 1925 році.

Як відомо, сюжет був заснований на матеріалах справжньої кримінальної справи 1890 року за звинуваченням офіцера Бартенєва в убивстві артистки Марії Вісновської. У пам’ять російської культури цей випадок увійшов не лише завдяки Буніну, а й тому, що на цьому галасливому процесі захисником обвинуваченого був знаменитий адвокат Плевако. На думку багатьох сучасників, його промова на захист підсудного була «блискучим зразком російського судового красномовства» і «набула відомості далеко за межами Росії»…

У ній письменник знайшов не тільки фактичні основи оповіді, психологічні характеристики героїв, а й своєрідний «ключ», за допомогою якого він сформував незвичну художню структуру свого твору. Використання промови адвоката в тексті повісті багато в чому визначило її сюжет. Чому ж давня судова справа привернула увагу Буніна? Мабуть, насамперед через незвичну історію фатальної пристрасті, що призвела до злочину, але також і тому, що саме в цій події та в складних любовних стосунках убивці й його жертви Бунін побачив і художньо осмислив головну тему своєї творчості — любов і відчуття трагедійної природи людини загалом.