Данина для графа

Зупинившись поруч із дивовижною тростиною з чорного дерева, я підвела погляд і побачила чоловіка. Він дивився просто на мене, не кліпаючи, і його темні очі ніби гіпнотизували. Високий, міцної статури, з гордою поставою. Він, немов магніт, притягував погляди оточення, але не своїм багатством, а аурою владності.

Здригнувшись і відвівши очі, я поквапилася геть від магазину, у якому він робив покупки. Побачивши Делію, що чекала на мене, я відчула неймовірне полегшення.

- Куди ти біжиш, ніби за тобою женеться диявол? — здивовано запитала дівчина, коли я підлетіла до неї.

- Ходімо звідси кудись, мені щось не по собі.

Серце калатало в грудях швидко-швидко. Звідки це хвилювання?

- Звісно, тільки зайдемо по рукавички...

Несподівано Делія замовкла і зблідла.

- Добрий день, міс Фламіган. Яка несподіванка зустріти вас тут, — пролунав позаду мене негучний оксамитовий голос, від якого мурашки пробігли по тілу.