Дама із замету

Чи можна повірити, що випадково почутий уривок телефонної розмови в паризькому кафе може стати переломним пунктом у долі Тімура й ще більше заплутати його і без того непросте й дуже неоднозначне життя? Але врешті-решт це змусить його багато переглянути та повернутися до витоків…

Все дратувало! І що за біса я знову приїхав у Париж? Глупа інерція. Що я розраховував тут знайти? Просто Париж? Але це вже й не зовсім Париж — скоріше якийсь близькосхідний город із контурами Парижа. І цей тісний, до смішного, номер у, здавалося б, пристойному готелі, ці сніданки, після яких шукаєш, де б перекусити… Але раз уже прилетів — треба відбути покладене. Так, передріздвяне оздоблення міста скрашує те, що здається тут абсолютно чужорідним. А може, я просто постарів, може справа не в Парижі й мігрантах, а в мені? Так, можливо…

Багато років тому він теж прилітав на Різдво в Париж, і теж був до межі роздратований. І раптом у вітрині лавочки на Монмартрі він побачив картину — так, маленьку картинку, абсолютно реалістичну, зимовий пейзаж. І вона мала назву «Зимовий пейзаж із чижиком». По суті, нічого особливого в цьому пейзажі не було. Просто кущ калини в засніженому саду, червоні ягоди, замерзлі на гілках, і чижик, що клює ті ягоди. Тоді серце так дивно забилося… Це була картинка його дитинства. У саду батьківського дому теж було два кущі калини, і там часто з’являлися чижики.

— Тімо! — кричала мама. — Іди швидше, подивися, яка краса!

І вони удвох милувалися цими дивовижними птахами. Він тоді зайшов у крамницю й буквально за копійки купив цю картинку.

— Хто автор? — спитав він у господаря.

— Не знаю. Вона підписана всього однією літерою А. Якийсь чоловік приніс її на продаж, але ніхто не купував. А мені вона подобається. Знаєте, я з Росії — вона навіює мені якісь спогади про те… чого не було… — сумно усміхнувся продавець.