Далеке ім'я твоє

Задум роману Наталії Нікітіної дивовижним чином перегукується з книгою Данила Граніна «Мій лейтенант», тріумфатора премії «Велика Книга» 2012 року, і навіть із «Повістю про справжню людину» Бориса Полевого. Хоча її головний герой і воює на ДУЖЕ ІНШОМУ боці… Це історія цілого покоління, зрадженого й кинутої у полум’я війни «друзями» — і врятованого «ворогами».
Твоє далеке ім’я
«…На п’ятдесятиріччя батько отримав у подарунок від свого друга кортик угорського льотчика. На лезі кортика був напис: «Лейтенанту Імре Шанті». Працюючи в редакції газети Південної групи військ «Ленінське знамено» в місті Будапешті з 1987 по 1990 рік, я намагалася знайти родичів льотчика…»
…Він читав чудові книжки й мріяв про перше кохання. Але «фатальні 1940-ті» перекреслили мрію: у життя угорського хлопця прийшла війна. Не з його волі — його призвали битися за чужу країну в небі над меандром Дону…. Уже не чутно ритму віршів і танців. А музика першого кохання розірвана хаотичними вибухами бомб і свистом куль. Льодовий повітря ріже, коли він падає — літак. Його літак, з хрестами на крилах…
«Нехай говорять: “Ти солдат, ти виконуєш свій обов’язок. Ти маєш бути стійким, сміливим і мужнім, щоб захистити Батьківщину”. Але кого захищаю я? Ось прийшов на чужу землю і позбавив життя такого ж, як я сам…»
Він хотів підвестися. Біль у нозі прибив його до землі. Нога здавалася чавунною. Імре не знав, що робити. За що просити прощення в Господа? Звідки чекати допомоги? Він підняв руку, хотів осінити себе хрестом — і знов відчув на ній липку холодну кров.»