— Ти мені трохи нагадує одну людину… —
Він чіпляє пальцем пасмо, що впало на лоб, мимоволі торкається шкіри обличчя… і я здригаюся. Бо він мені теж нагадує когось.
— Ти помилився, — кажу я якнайвпевненіше. — Я тут зовсім недавно…
— Помилився, — він киває. — Але це не важливо. О котрій ти закінчуєш? Я заїду.
— Ні, — відповідаю я.
— Чому?
— Бо спогади неприємні.
Я хотіла допомогти сестрі, яка потрапила в біду, і її синові. А в результаті потрапила туди сама. І тепер врятувати моїх близьких людей може лише людина, схожа на мій найжахливіший нічний кошмар…