Чужий портрет

— Ти мені трохи нагадує одну людину… —

Він чіпляє пальцем пасмо, що впало на лоб, мимоволі торкається шкіри обличчя… і я здригаюся. Бо він мені теж нагадує когось.

— Ти помилився, — кажу я якнайвпевненіше. — Я тут зовсім недавно…

— Помилився, — він киває. — Але це не важливо. О котрій ти закінчуєш? Я заїду.

— Ні, — відповідаю я.

— Чому?

— Бо спогади неприємні.

Я хотіла допомогти сестрі, яка потрапила в біду, і її синові. А в результаті потрапила туди сама. І тепер врятувати моїх близьких людей може лише людина, схожа на мій найжахливіший нічний кошмар…