Увесь світ — театр… причому театр дивний, імерсивний, де ніколи не знаєш: ти сидиш у залі чи на сцені граєш п’єсу. Або це тебе, як п’єсу, грає режисер чуйними пальцями. Збираєшся в гості до подруги — і потрапляєш у водевіль. Покидаєш рідне місто, і тебе підхоплює вітер та несе невідомо куди в темпі алегро з вогником. З героями оповідань і повістей цієї книги таке відбувається постійно. Вдивляючись у холодні шибки чужих дзеркал, намагаючись розгледіти й розгадати, чиї там обличчя та маски, вони інколи забувають грати свої власні життєві ролі. Завмирають, не помічаючи, що віддзеркалення так само уважно за ними стежать.