«Будь ласка… вибач мене», — шепочу я, і сльози душать. Обличчя чоловіка перекошене від люті.
— Тобі немає прощення. Ти проклята!
Двері кабінету злітають із петель. Гуркіт такий, що я затуляю вуха й від жаху кричу.
— Ти ще не натішився, Гелаєв? — грізний голос того, хто все моє життя зруйнував! Він розтоптав мене. Знищив.
— Розбираєшся зі своєю шлюхою? Недостатньо добре спрацювала?
— Це моя дружина!
— Яку ти під мене підклав.
У голові шум — здається, я сходжу з розуму. Він не може говорити це всерйоз. Як він сміє?
— Вона по-справжньому не до кінця виконала роботу. Але в неї буде шанс виправитись. Тобі буде чим зайнятися, окрім дружини, Гелаєв. Мій батько хоче тебе бачити.
крізь марево сліз я бачу, як чоловікові викручують руки за спину й відводять. А я залишаюся стояти навколішки перед чоловіком, якого ненавиджу всім серцем…