Диваки

"Степаніда Іванівна прожила з чоловіком своїм тридцять чотири роки — раніше красенем-військовим, улюбленцем начальників, товаришем і жінок, який програв у карти три маєтки, відомим своїми любовними та нелюбовними пригодами й особливо одруженням із Степані́дою Іванівною.

…І тепер на волі вона обдумувала план, який мав внести ім’я Олексія Олексійовича на сторінки історії.

Але для виконання цього незвичайного плану потрібно було багато грошей: становище Брагіних сильно поїхало, Гнилоп’яті приносили тисяч п’ять доходу, тож разом із пенсією вистачало ледь-ледь на життя. Степаніда Іванівна вирішила шукати скарб.

По берегах Дніпра, на кручах, що їх розмиває весняна повінь, на острівцях, час від часу відкривалися багаті скарби — їх закопували з давніх-давен і варяги, й запорожці, й гайдамаки, і польські пани, і булавинці — усі, хто проходив берегами Дніпра. Про ці скарби Степаніда Іванівна чула від монахинь сусіднього з Гнилоп’ятами монастиря. Монахині толком нічого не знали, але одного разу одна з них повідомила, що нещодавно в ігумені з’явився план скарбів українського гетьмана Мазепи, зібраних ним для воцаріння на малоросійському престолі й покинутих під час втечі зі шведським королем."