Скільки можна пародіювати цих нещасних мушкетерів? Стільки, скільки потрібно! А от чи потрібно?
Потрібно. Хоч би з любові до істини. Адже Дюма-батько, попри все своє геніальство, був найбільшим містифікатором. Хто ще міг би скласти з кривавого шевця Франсуа Пікке шляхетного графа Монте-Крісто, а з гульвіси й головореза де Бюссі — лицаря без страху й докору! Абсолютно та ж пісня й з мушкетерами. Звісно, великий письменник робив усе це не зі злості. Просто Дюма дивився на своїх героїв крізь рожеві окуляри романтизму, властиві його часу. Тепер час інший — можна зняти ці окуляри й танцювати по них чечітку. Не зі злості, звісно. А хоча б для того, щоб побачити мушкетерів у новому світлі — у справжньому світлі нашого часу. Роман у 3-х книгах.
Книга I. Підв’язки королеви.
Книга II. Король без голови.
Книга III. Гра в підкидного дурня.