Ми всі боїмося темряви. Коли різко вимикається світло, одні трохи здригаються, інші панічно кричать. Темрява не залишає байдужим нікого, бо всім відомо: скільки свічок не жени, але рано чи пізно, коли згасне останній вогник, ми всі опинимося в безпросвітній темряві. Саме тому віддавна люди звикли називати «чорним» усе погане, страшне й смертельно небезпечне. Хоча… інколи «біле» анітрохи не краще.

Ця збірка містить порівну оповідань про чорне й біле. Російські письменники доведуть, що будь-який із цих кольорів може бути справді жахливим. А те, що цих історій рівно тринадцять, — лише збіг. Навіщо загострювати чудові містичні сюжети цими примітивними забобонами?! Серед героїв оповідань особливо хочеться виділити сибірського кота Васю, якого придумав Олександр Грін. Деякі критики свого часу вгадували в ньому прототипа булгаковського кота Бегемота (хоча ми всі пам’ятаємо, що стається з подібними критиками). Також вам трапляться зловісний сніговик, що наганяє невиліковні хвороби; таємнича пані під вуаллю, яка погубила не одного десятка перехожих на Невському проспекті; вічний сторож ночі, приречений стежити за тінями, що прориваються з потойбіччя; а також кілька привидів і духів, без яких рідко обходяться містичні історії. У деяких оповіданнях дивовижні й лякаючі події знаходять пояснення з погляду логіки, але частіше здоровий глузд поступається перед лицем невідомого жаху.