Через межу

Круглолиций парубок, який зосереджено зчищав кору з черемхової прутини, від несподіваного оклику здригнувся і різко обернувся.

На стежці, якою він зазвичай піднімався від річки до лісу, стояла жінка з кошиком. На ній були личаки, сарафан якогось невизначеного, по-старечому тьмяного кольору та біла хустка, пов’язана «уточкою». Звичайний сільський убір чомусь не в’язався ні з її яскравим обличчям, ні зі стрункою, спритною й рухливою постаттю. Парубкові стало ніяково за свою вицвілу сорочку й пошарпані захисні галіфе.

– Глухий, чи що? Тебе питають. Телят тут біля будки бачиш?..