Автор розповідає про роки, проведені ним як ув’язненим — спочатку в СІЗО, а потім у Тагільській виправній колонії для колишніх працівників правоохоронних органів. Автор занурює читача у світ безправ’я, де в’язні прагнуть вижити, а охорона намагається вичавити з них якнайбільше. Книга складається з документальних нарисів, написаних на основі авторських спогадів.
Їхні герої — «сидільці» з різними долями, характерами, з різною здатністю уціліти фізично й морально в умовах тотальної несвободи, постійного приниження, голоду, рабської праці та розлуки з рідними. Усі імена й прізвища змінено.
Чому варто слухати
— Це реальні історії звичайних людей, які опинилися за ґратами.
— Багато подробиць про тюремний побут, про систему, що ламає життя людей, і про те, як виживати в цьому світі.
— Автор — правозахисник, який з волі випадку опинився у в’язниці. «Людина, що сидить» — не протестний маніфест, а безстороннє констатування фактів. Одні історії дуже гіркі, інші кумедні, треті філософські, але всі вони чесні й зрозумілі будь-якому мешканцю нашої країни.