Людина, що втратила обличчя

«У просторому саду, прямо в самому центрі молодого евкаліптового гаю, стояла китайська альтанка. Рівно о дев’ятій ранку до неї підійшов молодий чоловік — у білому фланелевому костюмі та панамі.

Його вигляд мимоволі приковував увагу. Руки й ноги були незвично короткими, голова — надто великою, вуха — великими й стирчали, а ніс одразу впадав у вічі найбільше: біля перенісся він ніби провалювався, до кінчика помітно розширювався й трохи загинався вгору, наче “черевичок”. Рухався він різко й стрімко — поривчасто, незграбно, з несподіваними жестами. Красенем його назвати було не можна. І все ж у його зовнішності не було нічого неприємного. Навпаки: у ній відчувалася якась притягальна симпатія — через надзвичайно комічні рухи та виразну міміку, а його “ніжність” викликала радше жалість, ніж огиду…»