Людина-невидимка

Кожен дорослий у душі зберігає дитячі мрії про чудо-спроможності: літати, проходити крізь стіни, ставати неймовірно сильним або… невидимим. Чи дивно, що щойно з’явилася фантастика, вона, мов велика дитина, кинулася виконувати свої дитячі примхи? Але Герберт Веллс не був би класиком світової літератури, якби його метою було лише потішити публіку. Невидимка у його світі не стане ні супергероєм, ні супершпигуном. Тут непризнаний геній перетворюється на лиходія, а пригодницький трилер — на сатиричну притчу про буржуазні норови «старої доброї Англії» та нахабного ніцшеанського «надлюдини».

Юрій Олеша й зовсім вважав, що «Невидимка» — замаскована пропаганда анархістів. Веллс, звісно, намагався зберегти притаманну його часу «науковість», але не потрібно бути фізиком, щоб зрозуміти, наскільки вигадані й казкові експерименти Ґріффіна. Як невидимка міг бачити, якщо його очі не поглинали світло? Та втім, це питання для зануди, який не вміє читати казки. Та й час був інший.

У спробі зобразити одразу все англійське суспільство й строкатих персонажів роману читач Олександр Горлін намагався інтонацією обіграти всі повороти сюжету й кожну роль. Ця аудіокнига — рідкісний випадок, коли заскорузла старовина звучить молодо й весело. Одним словом — сучасно.

Підсумок: класика гарної белетристики в устах гідного читця не втрачає своєї захопливості. Тс-с-с! Пам’ятайте: невидимку не можна побачити, але можна почути!