Події роману Віктора Гюго «Людина, що сміється» розгортаються в Англії на межі XVII–XVIII століть. Гвінплейн, лорд за походженням, у дитинстві був проданий шайці компрачікосів — злочинців, які перетворювали дітей на дивовижних блазнів для ярмарків і розваг знаті. Вони спотворили його обличчя, вирізавши на ньому гримасу «вічного сміху» (у ті часи при європейських дворах була в моді «екзотика» — каліки й страховиська, що забавляли хазяїв і гостей, а діяльність компрачікосів інколи навіть знаходила негласне схвалення).
Роман поєднує романтичну лінію, соціальну драму, пригоди та несподівані сюжетні повороти — і, безумовно, вважається одним із шедеврів французької літератури. Укалічений у дитинстві, герой стає бродягою й блазнем, однак, проходячи крізь важкі випробування, він не втрачає ні кохання, ні внутрішньої гідності.