«Людина, яка сміється» належить до найвідоміших і найзахопливіших романів Гюго. Історія понівеченого хлопчика та сліпої дівчинки, яких прихистив у своєму фургоні мандрівний актор-філософ, що подорожує містами в супроводі вовка, розгортається на тлі життя Англії кінця XVII — початку XVIII ст., передусім її вищого суспільства. Фізична недосконалість Гуїнплена і Деї, благородних, чистих і самовідданих, протиставляється моральній потворності блискучої леді Джозіани та лорда Девіда. Трагічний фінал не заглушує гуманістичного пафосу роману, він лише ще сильніше змушує звучати ідеї, що надихали його автора.