У 2005 році журнал Time включив роман «Людина, яка любила дітей» до списку 100 найкращих книг XX століття.
Що станеться, якщо підлітці доведеться жити з деспотичним батьком, істеричною мачухою та п’ятьма зведеними братами й сестрами? Убивство.
Луї доводиться нелегко. Вона — найстарша, і турбота про молодших значною мірою лежить на ній. Мачуха не замовкає: кричить, нарікає на злидні, на чоловіка й на життя, а за її словами ховаються борги й похмурі таємниці. Батько ж мешкає у вигаданому всесвіті, де він — геній, де дощ іде з його волі, а на подвір’ї росте Дерево Бажань. Дорослі без кінця сваряться, і їхня ненависть неминуче дістається дітям. Луї більше не витримує. Настане день, коли вона зрозуміє, який крок їй потрібно зробити.
«Людина, яка любила дітей» — багато в чому сповідальна книга австралійської письменниці Крістіни Стед. Мати померла, коли Крістині було лише два роки. Вона боготворила батька, але водночас мучилася від його владності. З появою мачухи та зведених братів і сестер стосунки в родині стали ще боліснішими. Ці підліткові переживання Стед перенесла в роман, довіривши йому свої найпотаємніші думки.
Роман «Людина, яка любила дітей» сподобається вам, якщо вас вразили «Поховайте мене за плінтусом» Павла Санаєва та серіал «Велика маленька брехня».