Чехов

Борис Зайцев, видатний письменник Руського Зарубіжжя, був особисто знайомий із героєм цієї своєї книги — Антоном Чеховим. Більше того, Чехов «благословив» початок літературної кар’єри Зайцева. Цей факт, а також любов Зайцева до Чехова як письменника, надали цій книзі чудового особистого відтінку. Її названо «літературною біографією», бо Зайцев чергує суто біографічні епізоди з аналізом чеховської творчості. Окрім «ЖЗЛівського» й літературознавчого завдання, Зайцев розв’язує ще й «філософське»: він полемізує з двома популярними на той час концепціями — радянською, за якою Чехов постає мало не соцреалістом, і емігрантською (Шестов, Адамович), де Чехова розуміли як «жорстокий талант», художника пустоти й абсурду. Натомість Зайцев бачить Чехова щонайменше як співця гуманізму, любові до ближнього, шукача сенсу, а щонайбільше — як письменника, пронизаного євангельським світлом, причому це світло що далі, то яскравіше в кінці творчості Чехова.