Колишній тато. Любов не лікується

— Доктор Богданов, у нас складна пацієнтка. Її направили до нас на реабілітацію після ДТП.

— Вона була за кермом?

— Ні. П’яний водій не впорався з керуванням і врізався в зупинку, де вона стояла з дитиною. Малюкові ще й пів року немає. Він не постраждав — вона встигла відштовхнути візочок і прийняла удар на себе. А тепер вимагає відпустити її додому, до сина.

— Справжня мати… Відпустимо, коли сама піде. І не таких упертих на ноги ставили, — зупиняюся біля палати.

— Як її звати?

— Надія Богданова, однофамільниця ваша.

— Неможливо. Тільки не вона!

Але… на лікарняному ліжку — моя колишня дружина, з якою ми розлучилися рік тому. Вона здригається. Дізналася. І я не забув.

— Скільки місяців дитині? — питаю не те, чим мав би цікавитися лікар. Читаю відповідь у її сльозами наповнених очах.

— Скажи, мила, за що?