— Син уже підписав документи на розлучення, — з люттю теща кидає мені в руки аркуші й, вчепившись у волосся, тащить до дверей. — Ти йому більше не дружина! Мому сину не потрібна росіянка — він візьме «свою». Геть звідси!
Мене просто виштовхнули за поріг. Чоловік так і не вийшов, не сказав ані слова, не спробував мене захистити. Він викреслив мене з життя, ніби мене ніколи й не існувало.
Минає кілька місяців, і я нарешті влаштовуюся на роботу. І тут з’ясовується: мій колишній — тепер мій керівник.
— Я скоро одружуюся. Мені не потрібні через тебе неприємності. А вагітних я до себе не беру. Хочеш залишитися — позбудься того, що носиш. Інакше — геть.
Цікаво, чи ти наважився б вимовити це, якби розумів, що в «чужої» під серцем твоя дитина? Ще будеш благати, дорогенький. І ми подивимось, хто кому не підходить. Ти не вартуєш мене.