«Ти народиш мені сина», — цідить Адріан. — Макріса. Мій спадкоємець.
— Навіщо тобі син? — випльовую з образою. — У тебе є доньки. Наймолодшій, судячи з усього, трохи більше року. Зелені очі чорніють — лякають. Я відвертаюся, щоб зрадник не побачив мої сльози. Якби не третій місяць вагітності, я б за жодних обставин не показала йому моєї слабкості.
— Звідки ти знаєш? — питає він.
— Бачила вас.
— Моя родина не стосується тебе, Веро». Я здригаюся, наче мене вдарили.
Біль проривається крізь дамбу з гордості й відстороненості.
— Ти народиш мені сина… А далі я подивлюся, що з тобою робити.
Передісторія: «Колишній. Гра на поразку». Можна читати окремо.
HE18 +, нецензурна лайка
Книга для вичитки