— Мамо, я знайшла у папиному телефоні твої фотографії.
— Напевно, це ті фото, де я з тобою.
— Ні. Там світлини з вашого весілля. І пізніше. Там, де ти вагітна мною. Їх дуже багато.
Від болю серце стискається так, що перехоплює подих.
— Він усе ще любить тебе, мамо.
Тринадцять років — стільки минуло з того часу, як ми з Титовим більше не були чоловіком і дружиною. Чи любив він мене тоді? Я не знаю. Але болю він мені залишив достатньо: тяжкий розлучення, самотність, відчуття порожнечі. Останніми роками між нами трималася рівна, майже дружня нейтральність — аж до того дня, коли дочка випадково натрапила в телефоні батька на папку, забиту моїми фотографіями…