Колишні. Родина для Тата-Мороза

– Скажіть, я у вас раніше випадково не був? І це шуба… я що, вчора на корпоративі Дідом Морозом підробляв?

– Ем, ви вчора… – намагаюся привести думки до ладу, відвертаюся до плити й роблю вигляд, ніби зайнята пошуком чогось.

І напрочуд упускаю момент, коли з’ясовується: на кухні ми з босом уже не удвох.

– Мамо, у нас дід Молоз? – дзвінко розноситься кімнатою голос сина.

Ось тепер мій спектакль точно піде прахом. Я повільно обертаюся і зустрічаюся з цікавим поглядом Мити, який вивчає «Морозного». А Тимофей дивиться на дитину не менш уважно, ніби намагається розгадати щось важливе.

– Ура, ура! Дідусю Молоз! – син плескає в долоні та носиться кухнею, а потім раптом завмирає, стає серйозним і по-дорослому важливим. Піднімає голову й каже цілком щиро: – а подари мені тата!

Мій начальник — батько моєї дитини, тільки він про це не знає. Він не пам’ятає, що сталося між нами чотири роки тому, але з геть смішної випадковості опиняється в мене вдома просто напередодні Нового року.