— Репетиторство?
— У мене французькі партнери. Мені треба знати мову.
— Ти знущаєшся? Після всього, що було? Після всіх тих принижень ти…
— Досить драматизувати, — з металом у голосі. — Залишимо дитячі образи в минулому. То ти берешся?
— Ніколи!
Він повільно підводиться, тепер височіючи над мною.
— Так не вийде, Юлю. Відмов я не приймаю.
Я маю сказати «ні». Маю розвернутися й піти. Але в його погляді читається виклик. Він упевнений, що я знову зламаюся, що я проковтну все, як у шкільні роки, коли він знущався наді мною зовсім безкарно, а моє закохане серце кров’ю обливалося.
Але тепер усе інакше. Адже моя поранена гордість вимагає реваншу!