— Артуре, мене звати Ярослава, я ваш… Крепкими руками він розвернув крісло. Слова завмерли в мене на язиці. Я дивилася в темні, непроникні очі Артура Седакова й не могла повірити, що це він.
— Нянька мені не потрібна, — грубо сказав він, обдавши мене роздратованим поглядом. Він навіть мене не впізнав! Звісно, куди йому! Як він там говорив? Хто я така?! Хто він і хто я?!
— Забирайся.
— За тебе мені заплатили, а я завжди виконую свою частину угоди. Тож тобі доведеться мене терпіти.
— Мій випадок буде винятком. Можеш гроші залишити собі. Забирайся, — він прошипів, примружившись.
— Геть пішла! — гаркнув він, махнувши на двері.
***
Він став моїм першим чоловіком. Артур Седаков — самородок, лікар, що творить чудеса. Колись мені потрібна була його допомога, але він лише погрався зі мною.
А тепер тільки від мене залежить, чи зможе він повернутися до повноцінного життя, чи назавжди залишиться прикутим до інвалідного візка.