Колишні. (Не) повертайся до них

— Ігоре! — голос прорізався, але чоловік мене не почув.

Я кинулася до нього в передчутті обіймів.

І завмерла на півдорозі.

До мого чоловіка підійшла жінка — висока брюнетка в блакитній сукні. За руку вона тримала дівчинку. Маленьку — десь років два-три.

Її дзвінкий сміх і тоненьке «тато» заглушили звуки аеропорту, відлунням рознеслися в моїй голові й вдарили в подих.

Мені всі казали, що не варто вже чекати, що він загинув, що його немає. Але я чекала. Не вірила, що він може залишити мене одну в цьому величезному світі.

А в нього просто інша сім’я. Гарна дружина й маленька донька.

Палма лягла на плаский живіт.

У нього донька. А нашу я не зберегла.