— Де його батько? Чому він не бере участі в житті дитини?— Тому! — ціджу крізь щільно стиснуті зуби.
Він робить крок уперед, втискує мене в стіну й прожигає суворим поглядом.
— Хто його батько, Лено? Скажи! — гарчить на підвищених.
Я крутю головою в різні боки, кусаючи губи. Не можу сказати правду. Не можна. Вона вб’є нас обох.
— Не бійся, це не ти, — відповідаю крізь силу, дивлюся йому прямо в очі й повільно «вмираю».
— Тоді чому він так схожий на мене? Копія. Я не сліпа. Не треба мені морочити голову! Якщо він не мій син — робимо тест на батьківство, і після нього поговоримо!
— Ти не посмієш!— Якщо батько не я, то чого тоді ти так боїшся?