Колишні. Дурман

— Коли ти збиралась сказати, що Сашка — мій син?! — Ян злий, у погляді вирує полум’я, яке прожигає наскрізь.

— Навіщо? — я намагаюся приборкати внутрішню тремтяву й часто дихаю.

— Ти все вирішила за нас двох. — Він не питає, він стверджує. — Хто дав тобі таке право?

— Твоя сім’я, — нарешті я беру себе в руки й переходжу в наступ. — П’ять років тому вони викинули мене на вулицю — вагітну. Ти тоді не міг заступитися.

Яскраві вогні каруселі мерехтять на тлі вечірнього неба та темного листя парку. Сашка дзвінко сміється, підганяє п’ятами конячку, що прудко рухається, і махає нам рукою. Ян важко ковтає; чоловічий кадык робить забіги вгору-вниз, і з пожадливістю спостерігає за сином. Нашим сином…

— Я хочу бачити, як він росте, — озвучує своє рішення. — І ти мені не заборониш! Інакше…

— Що?

— Я в тебе його заберу.

***

Історія Розалії та Германа в романі «Зведені. Шип і Роза».